Дюймовочка тремтіла від холоду: сукня її все розірвалася, а вона була така маленька, ніжна – як їй не мерзнути! Пішов сніг, і кожна сніжинка була для Дюймовочки те саме, що для нас ціла лопата снігу. Ми ж великі, а вона була всього з дюйм зростанням.
Вона була маленька-маленька, всього в дюйм на зріст. Тому її так і прозвали – Дюймовочка. Колиску для Дюймовочки зробили з блискучої лакованої шкаралупи волоського горіха. Замість перинки туди поклали кілька фіалок, а натомість ковдри – пелюстка троянди.
Вона їла солодкий квітковий мед і пила росу, яку щоранку знаходила на листі. Так минуло літо, минула й осінь. Наближалася холодна та довжина зима. Усі пташки відлетіли, квіти зав'яли, а великий лопух під яким жила Дюймовочка, пожовк, засох і згорнувся в трубочку.